“МОКРУХА” У ЗАКОНІ, або чи спроможна держава забезпечити буковинців якісною питною водою?

Ср, 23.03.2011, 21:37 | Новини

В Україні існує прикмета: щойно посадовці, не приведи Господи, привселюдно десь кинуть, що саме заходяться біля вирішення якоїсь проблеми – чекай дефіциту. Перевірено на цукрі, олії, борошні, бензині і, вже хрестоматійній, гречці. На нещодавній прес-конференції, присвяченій річниці перебування при владі, голова Чернівецької ОДА Михайло Папієв, з-поміж усього іншого, згадав також про воду. Точніше про її погану якість. Згадка ця не перша. З часу останніх виборів 2010 року до місцевих рад та Чернівецького міського голови набереться ще кілька. Якість питної води на Буковині, до слова, не задовольняла також його попередника на посаді Володимира Куліша. Про що він так само публічно казав. Від такої пильної уваги чиновників тривога за долю безцінного ресурсу лише посилюється.

Бульдозер дав – бульдозер взяв

Але якщо говорити предметно, то чи не єдина втіха тут, на жаль, лише від усвідомлення, в якій державі живемо. І де насправді “бачили” її високопосадовці усі наші з вами проблеми. Останнє наочно засвідчує те, як “щедро” вони фінансують те ж виконання обласної комплексної програми “Питна вода”. Тієї самої, реалізація положень якої якраз і покликана зробити основу всього живого на Землі – воду – якісною та безпечною для буковинців. Ціна питання – майже 14 млн куб. м свіжої води, спожитої всіма користувачами водопровідної мережі краю у 2010 р., з яких тільки на населення припало майже 7 млн. З часу ухвалення відповідного закону та обласної програми на його виконання минуло п’ять років. Однак жодної копійки з необхідних 247 млн грн на реалізацію передбачених документом заходів з держбюджету Буковині не виділили. (На державну скарбницю з цієї суми припадає 175 млн, – проінформував журналіста “Доби” начальник управління житлово-комунального господарства Георгій Леонтій). Тож роботи, якщо й фінансувалися (окремі розділи програми), то винятково за кошти місцевих бюджетів і в обсягах, далеких від реальної потреби. А це означає, що давно морально і фізично зношені очисні споруди, як не могли захистити 4 тисячі 240 буковинських річок, 1150 ставків та 4 водосховища від забрудненнями зворотними стічними водами, так досі й не можуть.

Щорічні скиди у Дністер одинадцятьма підприємствами – потенційними забруднювачами річки недостатньо очищених зворотних вод об’ємом від 3 до 96 тисяч куб. метрів на рік – екологи, схоже, сприймають вже як даність. Покладаючись тут швидше на природну здатність води до самоочищення, ніж на реальне покращення ситуації вже сьогодні. Навіть розрекламований губернатором Папієвим цукровий комбінат “Хрещатик”, роботу якого він пообіцяв цього року обов’язково налагодити, з того самого переліку потенційних забруднювачів води. Загалом тільки через каналізаційні споруди буковинці щороку повертають природі понад 20 млн куб. м спаскуджених внаслідок своєї господарської діяльності стічних вод. Це там, звісно, де очисні споруди взагалі є. Про нагальну потребу у каналізації, яка з давньоримських часів є однією з ознак якості життя, що відрізняє цивілізований світ від світу варварів, годі й казати.

Тим часом домогтися виконання вже ухвалених розпорядження та постанови Кабміну, наприклад, про виділення коштів на реконструкцію каналізаційних очисних споруд у місті Хотин та КП “Сокиряни-Благоустрій” держуправління охорони навколишнього природного середовища в області не може вже майже два роки. У цій ситуації подарований Мінекології Чернівцям бульдозер більше нагадує відверте глузування. Хоча й за такий прояв державної уваги міські комунальники вдячні. Рятуючи підземні води від можливого просочування у них різного непотребу, машина успішно змагається зі сміттям на міському сміттєзвалищі. Але де гарантія того, що будь-якої миті бульдозер не заберуть? Адже він досі є власністю екологів. Заплановані для фінансування у 2010 бюджетному році буковинські об’єкти – водопостачання у Кельменцях, очисні споруди – у Сокиряни і станція третього підйому на водогоні “Дністер-Чернівці” благополучно перекочували у рік нинішній. Витрачені на “латання дірок” на цих об’єктах кошти торік виділяли тільки з місцевих бюджетів. Державного фінансування вже традиційно не було.

А й дійсно, куди поспішати? Це ж буковинцям, а не завсідникам Печерських пагорбів столиці неякісна питна вода вкорочує життя. (Руйнівний вплив неякісної питної води на здоров’я буковинців, а відтак боротьбу не з причиною, а її негативними наслідками – численними хворобами, вказував свого часу екс-губернатор Куліш. А ще щиро якось зізнався журналістам: “Вдома у мене стоїть очистка води”). Свої власні життєві потреби у якісній питній воді ці люди, схоже, давно задовольнили. Принаймні, саме такий висновок можна зробити зі слів голови парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони, адресованих, при нагоді, українським мільярдерам. “Ви вже давно не купуєте нічого українського, натомість завозите із-за кордону практично все – харчові продукти і воду…”, – йдеться у документі.

Натомість у буковинців вибір лише між криницею й водогоном. З усіма небезпеками, які на них тут чигають. Що б там не стверджував начальник Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів Ян Дзюба, який привселюдно зізнався, “що до сьогоднішнього дня, якщо хочу живу воду, я п’ю воду з-під крана”. І хоча якість водопровідної води, наприклад, у Чернівцях переважно задовільна, відхилення від норми фіксуються і в ній. Особливо після її проходження через часто окислені, поржавілі та ще й з купою різноманітних хвороботворних організмів труби. (Забруднену стічними водами, пестицидами чи рештками органічної життєдіяльності криничну тут навіть не розглядаємо). “Заявляю, що патогенної мікрофлори у водопровідній воді Чернівців упродовж 2010 і цього року не було, – категорично запевнив завідувач санітарно-гігієнічним відділом Чернівецької облСЕС Володимир Примак. – По санітарно-показовій мікрофлорі відхилення були”. Випадки невідповідності водопровідної води встановленим нормативам по деяких хімічних показниках також трапляються. Де ж тоді вихід?

Буковинцям від NASA з привітом…

“Ідеальний – це глибинні артезіанські свердловини. Для харчових потреб, як санітарні лікарі, рекомендуємо вживати бутильовану воду. Яку фірму обрати – це ваше питання”, – пояснив завідувач санітарно-гігієнічним відділом Чернівецької облСЕС Володимир Примак. Проте на Буковині таких майже немає. “Артезіанська свердловина – це 200-300-400 метрів. На таких глибинах у нас запасів води немає. Це вже давно доведено”, – категорично стверджує директор департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради Олександр Шумейко. Ледь не найменшими у державі запаси підземних вод на Буковині вважає також автор монографії “Карст і печери Буковини” В.Коржик. Загальна геологічна структура території області, як з’ясувалося, формуванню рясних підземних вод не сприяє. Чи мають тут рацію науковець й чиновник? Дасть Бог, довідаємося ще до 2017 року. Принаймні, саме до цього часу гідрогеологічні підрозділи Державної геологічної служби обіцяли завершити класифікацію прогнозних ресурсів питних та технічних підземних вод країни. Таку роботу буде проведено вперше за часи незалежності України. Чи варто пояснювати, що лише після цього розмова про забезпечення потреб буковинців артезіанською водою з мрій “а ля Манілов” стане предметною? Поки що парламентарі тільки спростили регулювання видобутку артезіанських вод для власних потреб. Видобувати прісні підземні води (не більше 300 куб. м на добу) з глибини більше 20 метрів домогосподарствам дозволили без придбання спеціального дозволу.

Тим часом деякі населені пункти Буковини вже мають певний досвід роботи зі свердловинами. Менш успішний, як у Хотині чи Заставні, де вода зі свердловини навіть за кольором виявилася непридатною для вживання, і трохи кращий – у Чернівцях, – розповів директор департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради Олександр Шумейко. Ще у 90-х в різних районах міста пробурили три свердловини: на бульварі Героїв Сталінграда, на вулиці Вірменській, нарешті, третю – у Руському житловому масиві. На місці першої кілька років тому спробували налагодити роботу бювету. Решта дві – законсервовані. “До часів, коли буде більше грошей”, – припустив пан Шумейко. Врешті досвід роботи бювету з бульвару вже незабаром засвідчив: розрахунок на підземну воду виявився марним. “У свердловині вода виявилася не тієї якості, яку ми очікували, – продовжив Олександр Шумейко. – Тому беремо воду з водопровідних мереж, але більше її доочищаємо. А люди отримують її безплатно”. Так само додатково очищеною водопровідною водою для потреб чернівчан планували забезпечити кілька колонок на площі Турецької криниці. Проте з будівельниками за виконані тут роботи досі не розрахувалися, а відтак об’єкт ще не зданий в експлуатацію.

Водночас те, що це рух в правильному напрямку, засвідчує досвід зарубіжних країн, де з каналізацією усе гаразд. Як, власне, й з уміння рахувати гроші. Доводити всю водопровідну воду до стану питної – дорогої. Очевидно, що не всю її буковинці вживають у їжу. Водопровідну воду робити питною раціональніше вже безпосередньо поруч з будинком – на місці, а не переганяти її старими водогонами. Так, як це роблять в багатьох розвинутих країнах. Консультації, що ведуться з цього приводу у “верхах”, засвідчують: чиновники це розуміють. А відтак навіть видали на-гора план. Зокрема, провести через нормативно-правову базу з будівництва норму, яка б зобов’язала будівельників споруджувати поруч з новими житловими будинками локальні очисні споруди. Щось на кшталт єдиного чернівецького бювету.

Усе б нічого, якби не традиційна відсутність коштів. Нехай навіть не з артезіанською, а водопровідною доочищеною водою – це задоволення не з дешевих. Рік обслуговування єдиної такої точки у Чернівцях обходиться комунальним службам у понад 100 тисяч гривень. Ну, і про те, що на його спорудження пішло майже півмільйона ще докризових гривень, забувати так само не слід. Чи спроможні буковинці, середня зарплата яких не перевищує 2 тисяч гривень, взяти на себе такі витрати – питання риторичне. Тому єдина наразі реальна альтернатива, що світить найближчим часом, зокрема, чернівчанам – це дочекатися початку роботи так званого прутського водозабору. (Та й то, звісно, якщо мерії ніщо не завадить залучити іноземний кредит. Розраховувати на підтримку держави, попри запевнення прес-служби Чернівецької ОДА, тут не випадає. Добре, якщо Держбюджет спроможеться погасити бодай відсотки по багатомільйонному кредиту в євро). Назва – умовна. Адже насправді йдеться не про реальне спорудження двох кілометрів підземної галереї в районі Глиницького мосту (села Дубівці – Шипинці), що на Кіцманщині. З діаметром труби 1,5 метра потужністю 80 тис. м куб/добу. Так як це, власне, планувалося робити на початку спалаху відомої чернівецької хвороби, яку охрестили “алопецією”. Роль водозабору виконають свердловини, що знаходяться у заплаві річки Прут – Очерет, Старі Ленківці, Магала й Біла. Усі вони – інфляційні. А значить потребують штучного поповнення все тією ж прутською водою та з річки Шубранець. Потреби міста по максимуму задовольнятимуть свердловинами, а дорогої дністровської води братимуть лише необхідний мінімум. У СЕС запевняють, що прутська вода за дністровську не гірша. У будь-якому разі, проблема скинутих у ці річки після використання людьми стічних вод, залишається актуальною.

Привізна вода, яку у різних куточках міста городянам щодня розливають з тисячолітрових бочок, панацеєю також не стала. Попри те, що цю послугу буковинцям надають вже з десяток фірм та компаній. Хтось з підприємців просто доочищає водопровідну воду й перепродує її людям, а хтось, як запевнив завідувач санітарно-гігієнічним відділом Чернівецької облСЕС Володимир Примак, справді везе її з гірського джерела. Трапляється, що воду пропускають через очисні споруди американського виробництва, виготовлені для потреб NASA. Однак продані 40 – 50 чи всі 60 тонн привізної води на добу – для потреб буковинців, які, нагадаю, за рік випивають мільйони (!) тонн – мізер. Закиди окремих депутатів Чернівецької міськради про те, що водоканал нібито спеціально погіршує якість своєї питної води, з тим, щоб таким чином підіграти приватним торговцям, директор департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради Олександр Шумейко кваліфікував такими, за які їм доведеться відповідати. “Ми робили аналіз і порівняли якість бюветної води нашого водоканалу і тієї, яку продає одна з відомих фірм – показники майже однакові”, – запевнив пан Шумейко.

У будь-якому разі, без відповідальності держави перед своїми громадянами, на одному голову ентузіазмі підприємливих людей, і цього разу виїхати не вдасться. Без цього всі розмови про турботу держави за своїх громадян не більше, ніж стрясання повітря. А спонукання людей до вимушеного щоденного вживання неякісної питної води – взагалі можна кваліфікувати, як приховане “тихе” вбивство.

Юрій ЧОРНЕЙ, “ДОБА”