ДНІСТРОВСЬКІ ЗАРУЧНИКИ, або порятунок товстолобика – справа плавців самого товстолобика?

Сб, 27.03.2010, 21:39 | Новини

Перші весняні місяці на Буковині традиційно тхнуть рибою. У районі Дністровського водосховища і особливо нижче греблі Дністровської ГЕС-1. Принаймні три останніх роки точно. Акурат у березні-квітні у ЗМІ, наче гриби після дощу, з’являються численні публікації на тему Дністра. Згадувати про існування цієї великої річки змушує нещасний товстолобик. Завезена кілька років тому ця амурська риба остаточно так і не акліматизувалася, а відтак на Буковині не нереститься. Тож чи не єдиний вихід для популяції товстолобиків, звісно, окрім природного – стати здобиччю рибалок чи лопатей турбіни.  Два роки поспіль перемелені під час традиційних весняних попусків води з водосховища турбінами Дністровської ГЕС-1 сотні тонн риби стають німим докором людській безпорадності (чи все-таки безгосподарності?). На деякий час… До наступного року. Щоправда, офіційно доведеного причинно-наслідкового зв’язку між цими фактами – діяльністю ГЕС і загибеллю товстолобика наразі не існує. А відтак достеменно стверджувати можна лише наступне: ситуація тут давно вийшла з-під контролю, а Дністер потребує комплексного розв’язання своїх проблем. І товстолобик – тільки привід краще вчитатися в історію затяжної хвороби річки.

Енергетичний форшмак

Два рази стати на одні й ті ж самі граблі виявилося достатньо, аби цього року зацікавлені сторони спрацювали на випередження. І хоча своєї вини у загибелі судака і товстолобика адміністрація Дністровської ГЕС-1 не визнає, цього разу тут вирішили підстрахуватися. Ще 16 лютого голова правління ВАТ “Укргідроенерго” Семен Поташник, до складу якого входить ГЕС-1, зустрівся з ректором ЧНУ ім. Ю. Федьковича Степаном Мельничуком. Наслідком спілкування з науковцями стало прохання знайти відповіді на загадки: чи є на подібних до чернівецької станціях України і Росії спеціалізовані рибозахисні споруди і чому все-таки риба масово втрачає свою природну орієнтацію, пливе за течією і гине під лопатями турбін. Сподіваються енергетики отримати відповідь і на інше своє запитання: чому в умовах заглибленого порогу водозабору нижче 30 метрів туди раптом пішла риба? Адже приток води до ГЕС, наприклад, в осінньо-зимовий період 2009 року складав менше 90-100 кубів води/с. А тому у період з серпня по жовтень станція «скидала» близько 130 м3/с, а з 17 по 25 грудня, коли приток складав 50-70 м3/с води, скид також становив лише трохи більше 130 кубометрів/с. Відтак і з весняним екологічним попуском води енергетики так само справилися би без особливих проблем. Адже навіть не піднімаючи основних затворів станція спроможна пропустити 2 тисячі кубометрів/с води. Ось і зараз споруда готова до екологічного попуску води. Всі попуски на станції ніколи не здійснюють на власний розсуд. Разом з науковцями спеціалісти Дністровської ГЕС-1 цієї весни промиватимуть Дністровський лиман, теж виконуючи рекомендації екологів та гідрологів. Ось якби ще багатокілограмові товстолобики не гуртувалися у косяки біля верхньої греблі, рухаючись чомусь за, а не проти течії, як це роблять зазвичай, звідки їх затягує на 30-метрову глибину прямо… в турбіни! Гребля має лише сміттєзахисні решітки, тож перешкодити потраплянню риби в агрегати енергетики не можуть. Про механічні чи більш сучасні ультразвукові рибозахисні споруди на станції нічого не чули.

Що змусило енергетиків цього року підстрахуватися – небажання вкотре наражатися на звинувачення у завданні багатомільйонних збитків чи взагалі загроза потрапити під кримінал – залишається лише здогадуватися. Проте і це вже прогрес: переводячи стрілки після загибелі риби у квітні 2008 року, на станції говорили про її можливе хімічне ураження. Нагадаю, що тільки минулого року заподіяна у ніч з 26 на 27 березня “дністровською різаниною” риби шкода оцінювалася у 30 мільйонів гривень. Збитки від аналогічного інциденту, який трапився за рік до того – з 18 на 19 квітня 2008 року, оцінювалися лише в 2,5 мільйона. Після одночасного увімкнення всіх шести турбін ГЕС-1 та залпового скиду води у нижній б’єф мешканці прибережних сіл набирали по 200-300, а той всі 800 кілограмів переламаної шістьма лопатями турбін риби. Науковці припускають: під час ввімкнення турбін швидкість течії збільшилася щонайменше у 5 разів. Товстолобик, який перебуває в цей час у стані анабіозу (температура весняної води часто не перевищує + 40 С), просто не може в такому стані пірнути убік. У 2009-му, як запевняють енергетики, працювало лише 3 з 6 турбін, але загальної картини катастрофи це не змінило. Проте закон, згідно з яким через завдані державному рибному господарству збитки можна на 5 років “загриміти” на тюремну юшку, набрав чинності лише 2010-го року. У 2008-2009 роках прокуратура Сокирянського району, що здійснювала дослідчу перевірку інцидентів, підстав для порушення проти енергетиків кримінальної справи не знайшла.

Що б там насправді не було, але заклик гідроенергетиків вирішувати проблему колегіально таки почули. Окремим листом керівництво Дністровської ГЕС-1 звернулося і до губернатора краю з тим, що цю проблему слід вирішувати колегіально, із залученням до співпраці господарів водосховища та спеціалістів-рибників. Вже у березні рибінспекція Верхньо-Дністровського державного басейнового управління поширила інформацію про те, що біля двох гідроагрегатів Дністровської гідроелектростанції наразі утворилися великі скупчення товстолобика. А відтак знову можуть повторитися події минулого та позаминулого років. У зв’язку з цією ситуацією, яка загрожує екологічною катастрофою, керівництво державного басейнового управління навіть звернулося до адміністрації Дністровської ГЕС-1 з проханням призупинити роботу турбін. Позаяк простоювати більше чотирьох годин, згідно з технічними вимогами, агрегати ГЕС не можуть, а тому їх все одно рано чи пізно довелося б увімкнути, ще одним шляхом порятунку для товстолобиків оголосили їхній… промисловий вилов. Ніби й нагода для цього слушна є: 31 грудня 2009 року сплив час дії мораторію на промисловий вилов риби в Дністрі, запроваджений вже далекого 2006 року. Ліцензійний вилов риби у Дністрі проводитиметься перед станцією. Для цього навіть на 3-4 години буде призупинено роботу гідроагрегатів. І місцеві науковці після наукового лову запевняють: з рибними запасами в Дністрі усе о’кей. Знову ж таки нещасного товстолобика, який пливе за течією назустріч жахливій смерті, рятувати треба.

Товстолобиком Дністровське водосховище вперше було зарибнено на початку 90-х років, востаннє – 4-5 років тому. Тоді біологи чотирьох придністровських областей стверджували, що рибі нічого не загрожує за умови її вилову раз на три роки. Непоправної шкоди Дністру завдала катастрофа 1983 року, коли до річки потрапили мільйони тонн висококонцентрованих розсолів калійних солей. Найбагатша колись на рибу річка Дністер, протяжність русла якої у Прикарпатті сягає понад 200 кілометрів, з катастрофічною швидкістю почала втрачати свою іхтіофауну. А відтак до 1991 року промисловий вилов риби у ній взагалі не здійснювався.

Діти розбрату

Ось тільки місцеві рибалки чомусь не ймуть віри добрим намірам рибінспекторів. Буковина ще не оговталася після потужного рибного пікету під стінами Чернівецької ОДА, як рибалки вкотре нагадали про себе. Протест лицарів сіток і луски у грудні 2009 року спровокувала, нагадаю, стрілянина поблизу села Бернове Кельменецького району, що на Дністрі. Як з’ясували правоохоронці, обстріляли рибалок не якісь там браконьєри, а… рибінспектори. І хоча справу кваліфікували як хуліганство, голова Чернівецької обласної Федерації риболовного спорту Олег Воронцов досі переконаний: рибінспектори спочатку таранили човен їх колег, а відтак влучили у нього з рушниці, захищаючи… браконьєрські сіті. Про що рибалки-спортсмени публічно заявили спочатку у листі на адресу депутатів Чернівецької обласної ради, а відтак на своєму Першому форумі рибалок Буковини, який відбувся 13 березня. Тут рибалки не лише висловили недовіру рибінспекції та її керівництву, попросивши депутатів облради проголосувати за звільнення керівника структури Тараса Рогози, але й науковцям. На переконання учасників форуму іхтіологи фальсифікували результати дослідження, що лягло в основу рішення про відновлення промислового вилову риби у Дністровському водосховищі. А тому наступним їхнім кроком стало звернення до Кабміну з проханням зупинити промисловий вилов риби у Дністрі.

Те, що на Дністрі справді кояться дивні речі, свідчить нещодавно задокументована співробітниками УДСБЕЗ УМВС України в Чернівецькій області злочинна діяльність Державного інспектора оперативного відділу, комітету Головного рибного управління водних ресурсів Міністерства аграрної політики України, який повертав браконьєрам за хабарі вилучені у них на території Дністровського водосховища сітки та рибу. У злочинній схемі також були задіяні колишні працівники Чернівецької рибінспекції. Ну а те, що боротися справді є за що, засвідчують події річної давності. У лютому 2009 року, нагадаю, не на жарт розгорілася боротьба навколо створення Верхньо-Дністровського басейнового управління рибоохорони на базі чотирьох обласних управлінь. Під час спілкування з журналістами тодішній начальник Чернівецького управління рибоохорони Ярослав Когутяк прямо припускав, що реорганізація пов’язана з бажанням розпоряджатися майном і землею, яка була у їхньому користуванні. Для з’ясування усіх обставин справи депутати створили тимчасову комісію Чернівецької обласної ради, яку очолив Дмитро Погоріловський. Рибалок активно підтримав депутат обласної ради Володимир Вакарюк, який ініціював розгляд цього питання на сесії. “Чітко і зрозуміло заявляю, щоб ніхто не мав надії, про те, що а може, ще колись хтось дасть дозвіл. Ні! Цього не повинно бути. Це має бути категорична заборона. У річках абсолютно цього не повинно бути і це світовий такий стандарт, де в жодній країні світу немає такого поняття як на річках промисловий вилов риби”, – заявив він.

Поки сторони звинувачують одна одну, чотири господарюючих суб’єкти з Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей отримали квоту на вилов риби. На всіх – 50 тонн на рік. (Для порівняння: лише упродовж двох днів 2008 – 2009 років, за різними оцінками, було знищено від тисячі до трьох тисяч тонн живої риби. Залишки понівечених агрегатом, що робить 125 обертів на хвилину, судаків та товстолобиків знаходили на відстані понад 20 кілометрів – від Новодністровська аж до Могилева-Подільського). Чи входить до цієї квоти нещасний товстолобик, наразі значення не має. Адже все одно без відповіді залишаються інші питання. І те, навіщо було за мільйони гривень зариблювати Дністер рибою, яка в ньому не акліматизується, найпростіше. Розмови про те, що товстолобик був покликаний очистити русло Дністра від баговиння, більше нагадують дитячий лепет. Невже не краще було зосередити всі зусилля на відтворенні аборигенних видів риб, ніж експериментувати з амурським незнайомцем? Адже за час експлуатації водосховища (15 років) кількість видів риб скоротилася тут із 51 до 38. До слова, з цих 38 видів промислове значення мають лише 14. А з Дністровського водосховища майже повністю зникли форель, усач, осетер, лин, вирізуб, стерлядь, чоп великий, марена. Вже тепер значно скоротилася чисельність коропа, товстолобика та ляща. Пригадується, як у 2006-му році тоді ще народний депутат України Віктор Король – один з ініціаторів відтворення рибних запасів Дністровського водосховища, ласкаво називав випущених у ріку мальків “дітьми генерала Короля”. Звісно, за 5 млн грн, які було закладено у Державний бюджет України на 2006 рік на цю справу, не тільки рибу усиновиш. Перші ж 2 млн грн на зариблення Дністровського водосховища уряд України виділив ще в 2004 році. А відтак справа порятунку рибного багатоманіття Дністра потребує справді державного підходу, а не одноразових акцій на кшталт “порятунку рядового товстолобика”.

Здавалося, крига скресне після підписаного тоді ще Президентом України Віктором Ющенком 22 січня 2010 року Указу про “Про створення національного природного парку “Хотинський”. Іноземці, яких господарі області та району вряди-годи привозять сюди покататися на катері, в один голос запевняють: якби така краса була десь у них дома, в цьому місці вже давно відбувалися міжнародні парусні регати. Власне, поскаржитися на те, що люди з грошима цього не розуміють, навряд чи можна. Ось тільки розуміють вони це чомусь винятково крізь призму власних корисних інтересів. Привласнюючи чималі шматки безцінної дністровської землі, перешкоджаючи ловити рибу рибалкам-одинакам, обплутуючи річку сітями. А відтак щодо того, чому цей вкрай необхідний указ, після якого у Дністра фактично з’явився єдиний державний господар, не був підписаний раніше, залишається лише здогадуватися. Один з пунктів документа, зокрема, передбачає включення без вилучення до території цього національного природного парку “5662 гектарів Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів”. Власне, саме створення нового парку обґрунтовується потребою “збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів у басейні річки Дністер”. А ось те, чи виконає вже новий уряд решту положень цього указу, зокрема, чи виділить під його реалізацію необхідні кошти, ще вилами по дністровській воді писано. Тим часом, справа не терпить зволікання. Що, власне, вкотре констатували члени вже згаданої тимчасової депутатської комісії обласної ради, відвідавши 16 березня Сокиряни.

Юрій ЧОРНЕЙ, “ДОБА”