150 років Ярославу Окуневському (04 березня)

Вт, 2.03.2010, 18:37 | Культура

Блок Національних Сил Буковини проведе вечір памяті з нагоди 150 річчя від дня народження Буковинця, “адмірала”, письменника, громадсько-політичного діяча та палкого патріота України, справжнього Українця, що підтримав національно-визвольні змагання свого народу 1917-1920 рр Ярослава Окуневського.

04 березня 2010 року, початок о 16.00 год., місце проведення : вул. Головна, 14 (Приміщення бібліотеки) вхід вільний. Запрошуються усі бажаючі з повагою Блок Національних Сил Буковини.

Ярослав Окуневський – невідомий генерал

Цьогоріч 5 березня виповнюється 150 років від дня народження , а 24 жовтня 81 рік від дня трагічної смерті одного з видатних українців кінця ХІХ- початку ХХ ст. Ярослава Окуневського, палкого патріота України, славетного медика, письменника-мариніста, морського генерального штабного лікаря (маріне генераль-штаб арц) флоту Австро-Угорщини (K.u.K Kriegsmarine), та справжнього Українця, що підтримав національно-визвольні змагання свого народу 1917-1920 рр., який зараз майже невідомий широкому загалу.

Досить часто Ярославу Окуневському в літературі приписують контр-адміральське звання, але після спеціального дослідження проведеного автором статті таку думку можна вважати як хибну, адже у всіх флотах (навіть у радянському) адміральські звання стосувалися вийнятково до командирів з’єднань кораблів, то еквівалентом (маріне генераль-штаб-арц) є і завжди буде генерал-майор (в багатьох флотах – генерал-майор медичної служби, але ніколи – конр-адмірал медичної служби ).Ярослав Окуневський, доктор медицини, організатор медичної служби у військово-морському флоті Австро-Угорщини сягнув найвищих постів у Австро-Угорщині, обіймав посаду, яка була еквівалентна до звання генерал-майора. Мандрівник, автор публіцистичних праць, мемуарів та спогадів, меценат, засновник і керівник Української Санітарної місії ЗУНР у Відні – належить до тих численних українців, яким в умовах поневолення українських земель сусідніми державами довелося працювати на чужині, здобувати визнання в інших народів.

Отже Ярослав Окуневський прийшов на світ 5 березня 1860 року в сімї священника Іполіта та Теклі Окуневських у містечку Радівці Сторожинецького району на Південній Буковині (тепер Редауци Сучавського повіту, Румунія). Його прадіда звали Окунем, а шляхетське закінчення до прізвища додав його дід Адам-Данило. Парафія у Радівцях була бідною і згодом у 1869 р. родина Окуневських переїхала до Яворова неподалік Косова. Діти в сім’ї росли в дружній, згуртованій атмосфері, їм змалку прищеплювали засади християнської моралі, національної свідомості.

Родина Окуневських залишила вагомий слід в історії української культури і громадського руху. Старший брат Ярослава – Теофіл (1858-1937рр.) – відомий в Галичині адвокат, засновник «Просвіти», посол до австрійського парламенту у 1897-1900 рр. і 1907-1908 рр., до Галицького сойму (1880-1900; 1913-1914 рр.). В період ЗУНР – член Національної Ради ЗУНР, член її Президії. У великій мірі завдяки йому в домівці Окуневських в Яворові бували І.Франко, Л.Українка, М.Коцюбинський, О.Олесь, О.Кобилянська та інші діячі українського і культурного життя того часу. Сестра Ольга (1877-1960) була відомою піаністкою, чотири роки навчалась в М.Лисенка, акомпанувала на концертах Соломії Крушельницькій. Двоюрідна сестра Софія Окуневська (1865-1926) – перша жінка-лікар в Галичині, приятелька О.Кобилянської.

Ярослав навчався спочатку в сільській школі в Яворові, опісля в семирічній школі в Снятині. Згодом його віддали до Коломийської гімназії, де він зазнав немало принижень від учнів-поляків. У віці 17 років вступив до Віденського університету на медичний факультет. Будучи в скрутному матеріальному становищі він отримав стипендію, яку військове міністерство Австро-Угорщини надавало для майбутніх армійських лікарів.

У Відні він одразу ж поринув у національно-культурне життя української студенської громади, був головою студенського академічного товариства «Січ». Він як голова «Січі» провів перший зїзд галицької та буковинської молоді, що відбувся 17 вересня 1880 р. в м.Коломия. Почесними членами віденської «Січі» були М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, В.Винниченко.

Після отримання у 1884 р. диплому доктора медицини, щоб відпрацювати отриману стипендію, став служити корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії в м.Пула. У ХІХ-на початку ХХ ст. в Пулі розміщувався головний порт, у якому базувалися кораблі Імператорського і Королівського військово-морського флоту. У далекі 1914-1918 рр. цей флот був восьмим в світі за бойовою потужністю. Захищав адріатичне узбережжя імперії Габсбургів. Українців, тобто людей, в особових справах яких вказана їх національність – українець, русин, рутен, серед моряків Австро-Угорщини було близько двох тисяч. Однак немало наших земляків обирало графу австрійського підданства.

Тут у Пулі та на морях і океанах світу пройшло понад 30 років життя Я.Окуневського, плавав лікарем на корветах, флагманських кораблях. 1 листопада 1914 р. отримав звання генерал-майора морської медичної служби, під його опікою знаходилось тисячі моряків. Це була надзвичайно рідкісна для українця в Австрійській імперії військова службова кар’єра. Вона була невипадковаю, Я.Окуневський вирізнявся великою працездатністю, інтелектом, вільно володів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Багато уваги приділяв покращенню медичного забезпечення моряків, заснував перший спеціальний морський шпиталь, в якому лікувалися моряки з усього світу, досліджував медичну практику. Все набуте під час морських походів згодом впровадив в медичні порадники, першим розробив статут медичної служби австро-угорського флоту, який запозичили багато флотів світу. Це було міжнародне визнання Я.Окуневського.

Служба на флоті дала Окуневському можливість подорожувати і побувати у всіх куточках світу. У складі офіційних і неофіційних делегацій він побував на двірських прийомах імператорів, королів і султанів, ханів , баронів і вождів племен. Якщо позволяла служба, у вільні хвилини все побачене він описував у захоплюючих і колоритних листах-спогадах до родини, фотографував. І у 1898 р. в Чернівцях Д.Лукіянович та В.Будзиновський видали листи та опубліковані нариси Я.Окуневського окремою книжкою під заголовком «Листи з чужини». Подорожні нотатки Я.Окуневського це переважно своєрідна яскрава картина Європи, Азії та північно-східної Африки кінця ХІХ ст., які за оцінкою І.Франка, стали «взірцем української мемуарної та туристичної літератури».

Мандруючи впродовж 30 років на австрійських військових кораблях Ярослав Окуневський ніколи не поривав зв’язок з Україною, жив її інтересами. Бувало терпеливо розповідав, показував на картах неіснуючу країну – Україну – при дворах Іспанії та Італії, в палатах китайського імператора, які ніколи й не чули про таку, або плутали її з Польщею чи Росією. А королі й імператори, спостерігаючи цього високоосвіченого, вихованого генерал-майора формували власну думку про українців та Україну.

Перша світова війна застала Окуневського Я.І. у головному штабі флоту на посаді Головного лікаря і начальника Головної медичної служби Австро-Угорського флоту. Набутий досвід пригодився при організації медичної служби в бойових умовах.

З початком війни у 1914 р., коли в Західній Україні почали масово створюватися відділи Українських Січових Стрільців (УСС), в скорому часі з яких було створено Легіон УСС. Ярослав Окуневський вітає його створення і жертвує на їх забезпечення величезні суми з власних заощаджень, організував доставку медикаментів для УСС, та надав допомогу його санітарній службі.

Після проголошення у 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Я. Окуневський очолює Державну медичну місію ЗУНР у Відні. В період 1919-1922 рр. переїжджає жити до Городенки до брата, стає головнокомандувачем у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР. Використавши свої звязки у Відні він у 1919 р. організував доставку медикаментів і військово-медичного майна на потреби армії УНР. Значну допомогу надав для організації та підготовки в Коломиї 1-го Гуцульського полку морської піхоти.

Поразка УНР стала важким моральним ударом для вже літнього генерал-майора, який не міг перенести зради національних ідеалів з боку людей, яким він, не дивлячись на власні матеріальні нестатки, допомагав. Та попри все Я.Окуневський не полишав громадської роботи, останні 10 років життя він провів у брата Теофіла, в Городенці, де працював лікарем в лікарні, яку свого часу побудував за власні кошти. Трагічний кінець настав 24 жовтня 1929 року. Володимир Дорошенко писав: «Д-р Я.Окуневський. був справжнім європейцем, надзвичайно культурною і вихованою людиною…. зразком джельтенмена. Втративши з упадком Австрії емеритуру (пенсію) дуже бідував на старості літ і , не маючи сил нести злидні, а неможучи присилувати себе попросити допомоги у громади, наложив на себе руки». Похований у родинному склепі на цвинтарі в Городенці. За більшовицької влади родинний гробівець Окуневських було сплюндровано. Зараз гробниця взята під охорону держави, як пам’ятка історії та культури.

Постать Я.Окуневського в добу тоталітаризму була викреслена з історії нашої культури, літератури, медицини. Про генерал-майора флоту Австор-Угорської імперії, першого українця – кавалера Рицарського хреста Франца-Йосипа, ордена Рицаря іспанської королеви, французького ордена Почесного легіону, китайського імператорського ордена Дракона – замовчували, публікації зберігались захованими в спецсховищах.

В процесі національного відродження в нашу історію і культуру повертається імя Ярослава Окуневського – великого патріота України, в Києві перевидано нещодавно його книгу «Листи з чужини», гробниця взята під охорону держави, як пам’ятка історії та культури, , у кількох містах названо його іменем вулиці, засновано премії ім. Я.Окуневського, нагрудний знак лауреатів премії, який належить до загальнофлотських відзнак.

Блок Національних Сил Буковини

Малик Віктор Іванович – мол. наук. співробобітник відділу новітньої історії Чернівецького краєзнавчого музею