Найбільший чернівецький скарб

Пт, 8.01.2010, 14:40 | Новини

У наступному 2010 році найбільший скарб старих Чернівців, яким, одразу після життєвих історій мешканців міста, щоб там хто не говорив про “золоту” чернівецьку земельку, насправді є їх старовинна архітектура, чекає кілька несподіванок.

Перша – приємна: у місті нарешті запрацює відновлений у складі Чернівецької міської ради виконавчий орган – відділ охорони культурної спадщини. Як пообіцяв на останній сесії міської ради Чернівецький міський голова Микола Федорук, цього разу – на постійній основі. Адже з 1 січня 2006 року, нагадаємо, такий відділ у Чернівцях вже існував. І нехай тоді до роботи у ньому приступили тільки п’ять чоловік, замість обіцяних семи, почуття загального піднесення, що аж тепер архітектуру Чернівців належно охоронятимуть, це не затьмарило. (Для порівняння: в аналогічному київському відділі на той час працювали 150 спеціалістів, чернігівському – 30, львівському – 25. На сторожі 300 пам’яток австрійського Граца стояли 28 людей). Однак протиріччя, які виникли у стосунках між його тодішнім керівником Світланою Біленковою та депутатським корпусом Чернівецької міської ради, виявилися нездоланними. Тому чи не єдиним виходом, який дозволив розрубати тугий вузол взаємних претензій, стала ліквідація всієї структури. Очевидно, що автори відповідної норми Закону “Про охорону культурної спадщини”, яка віддає створення таких органів на відкуп органам місцевого самоврядування, слабко собі уявляють наскільки залежними від роботодавця у своїх діях бувають місцеві чиновники. Тим часом створення такого відділу не лише передбачено відповідною нормою закону, але є необхідною передумовою для того, щоб кілька архітектурних шедеврів старого міста, зокрема колишньої резиденції митрополитів Буковини та Далмації, нарешті перемістилися з попереднього списку претендентів на номінацію (Tentative List), де вони застрягли, починаючи з червня 2007 року, безпосередньо до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. (Задля справедливості варто зауважити, що це ще далеко не рекорд, адже деякі з номінантів від України, наприклад, культурний ландшафт та каньйон м. Кам’янець-Подільський, історичний центр Чернігова, національний біосферний заповідник “Асканія Нова”, руїни античного міста Херсонеса, державний історичний та природний музей-заповідник “Могила Тараса Шевченка” потерпають там вже більше двадцяти (!) років). Як повідомили в прес-центрі міської ради, новий відділ не просто створено у складі 4-х працівників, але він вже навіть має легітимного керівника. Вакантну посаду обійняла Олена Пушкова – начальник відділу пам’яток архітектури, який до цього функціонував у складі департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

Тепер про погане. На останній сесії депутати також погодилися з необхідністю “провести моніторинг щодо якості виконання робіт та підготувати пропозиції про призупинення дії ліцензій недоброякісними виконавцями робіт”. У перекладі з чиновницької мови на загальноприйнятну це означає не що інше, як визнання серйозних проблем під час виконання масштабних ремонтних робіт, які здійснювалися у Чернівцях під час підготовки міста до відзначення 600-річного ювілею з часу першої письмової згадки. Відновити втрачений ліпний декор під час виконання ремонтних робіт на фасадах будівель в межах історичних ареалів доручено районним у місті радам. Ще раніше виконком затвердив Положення про громадських інспекторів з охорони об’єктів культурної спадщини м. Чернівців, яких на сьогодні налічується вже 9 осіб. Тож якщо раніше про проблему на повний голос заявляли лише громадські організації та журналісти, то нині її визнано на офіційному рівні. А те, що охороняти справді є що, неспростовно засвідчила репрезентована напередодні нового року перша наукова монографія про міську архітектуру. Першою, кому її автор Світлана Біленкова, яка нині живе і працює у Києві, подарувала свою книгу “Архітектура Чернівців ХІХ – поч. ХХ ст.”, стала саме начальник відділу пам’яток архітектури Олена Пушкова. А ще не за протоколом побажала: нехай “ця книга прикриє вас, наче щит, зробивши найменш вразливою жінкою в Чернівцях, щоб вистачило сил виконувати ту непросту місію, яка випала на вашу долю”.

Звісно, все упирається у кошти. Живих грошей, здатних суттєво вплинути на процес збереження старих Чернівців, місту, 57 відсотків житлових будинків якого збудовано до 1940 року, не обіцяв навіть заступник міністра культури і туризму України пан Яковина. Пряме запитання кореспондента “Доби” щодо перспектив отримання необхідних коштів від Києва пан президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), який перебував тут у жовтні 2009 року, залишив фактично без відповіді. “Ми нічого не обіцяли, крім великого клопоту і великої поважної роботи, яку разом маємо робити”, – сказав чиновник. Зрештою, як і не пообіцяв, що з подачі Мінкульту відповідна конкретна сума щодо фінансування амбітного проекту з’явиться у Державному бюджеті-2010. Кинувшись на допомогу чиновнику, присутня на зустрічі директор НДІ пам’яткоохоронних досліджень Олена Сердюк порадила Чернівцям самим заробляти гроші або залучати інвестиції для фінансування робіт у майбутній буферній зоні. Про обіцянку затвердити Державну програму збереження історичної забудови міста, дану ще під час підготовки до відзначення 600-річчя Чернівців, у столиці, схоже, також воліють не згадувати. Воно й не дивно: навіть загальнодержавну Програму збереження і використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 рр., за підсумками 2008-го року, наприклад, виконано у межах 40 відсотків. Водночас у Чернівцях, власне, ніколи особливо й не приховували, що “Комплексна програма збереження історичної забудови м. Чернівців на 2009-2015 роки” ухвалена переважно для того, щоб було під що випросити в Києва майже 400 мільйонів гривень цільової субвенції. Нині вона практично не фінансується ні з місцевого, ні з державного бюджетів, а тих коштів, які виділяються, не вистачило б на повноцінну реставрацію навіть одного будинку.

Тим часом розробка одних тільки Правил охорони та використання історичних ареалів міста та буферної зони номінаційного об’єкта ЮНЕСКО, без яких колишню резиденцію митрополитів просто не включать до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, потягне на добрих 150 тисяч гривень. Ще 200 тисяч треба десь відшукати, щоб викупити у фахівців інституту “Західпроектреставрація” вже виготовлені картки первісного обліку пам’яток архітектури та містобудування Чернівців. Зважаючи на проблеми з виконанням міського бюджету у 2009 році та його цілковиту відсутність на рік прийдешній, чого, до слова, не траплялося ще жодного разу з часу ухвалення Бюджетного кодексу, відшукати ці кошти в місцевій скарбниці швидше за все буде досить складно. Звісно, дати ці незначні, на перший погляд, кошти могли би так звані “батьки міста”. Але за що ж тоді вони самі, питається, будуть облаштовувати власні перукарні, аптеки чи добудовувати потворні сфери до ресторанів у скуплених цілими вулицями Чернівцях?

Наразі питання щодо затвердження меж буферної зони чернівецького номінанта до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО депутати міської ради запланували розглянути у липні 2010 року. Тож включення до нього резиденції митрополитів Буковини і Далмації відкладається щонайменше на півроку. А після цього треба ж ще буде задобрити київських дядьків, які, відповідно до статті 49-ї Закону України “Про охорону культурної спадщини”, здійснюють “подання про внесення пам’яток до Списку всесвітньої спадщини”. Хто знає, чи аргументи інших номінантів не виявляться для них більш переконливими, ніж чернівецькі. Але куди нам поспішати: в запасі, як засвідчує вітчизняний досвід, ще добрих 20 років?

Юрій ЧОРНЕЙ